Маргарита – особлива мама. Вона не зважає на умовності і любить усе-робити по-своєму, її тіло вкрите кольоровими татуюваннями, за якими можна «прочитати» найважливіші події її життя. Маргарита – саме та мама, про яку тихцем мріють бунтівні тинейджери. Але рідні доньки знають, що життя із нею – ще той подаруночок. Любляча і щира, інфантильна і розпачлива, хаотична, яскрава, незграбна, неуважна, емоційно нестабільна щедра і безвідповідальна, вона перетворює життя Зірки і Дельфінни на вибуховий феєрверк. Але якщо молодша, Фінна, ще приймає мінливі правила матусиної гри, намагаючись навіть у найдивніших ситуаціях знаходити щось дивовижно пригодницьке, то старша, Зірка, відчайдушно повстає проти звичного плину життя. А коли на горизонті з’являється омріяний татусь, хитка влаштованість їхнього повсякдення летить шкереберть. І всі троє дівчаток опиняються на роздоріжжі, вагаючись, який вибір зробити.

Історія розмальваної мами і її доньок, розказана молодшою із них, не така весела, як може здатися на перший погляд. Бо Маргарита живе на межі здорового глузду і на межі законності. Татуйований життєпис, яким вкрите її тіло, вечірки, на яких вона пропадає іноді аж до ранку, випадкові чоловіки і надмір алкоголю — це насправді лише «квіточки». Є речі знайчно тривожніші — чужі кредитки, невміння забезпечити базові потреби дітей в одязі і їжі (набити холодильник різними сортами морозива, випікати сотні) тістечок — так, це в стилі Маргарити. Щодня готувати дітям сніданок і вечерю — ні), власні манії, які важливіші, ніж безпека доньок… Дівчаткам занадто часто доводиться мінятися з матусею ролями, дбати про неї, оберігати її від поганого, стежити за тим, щоб вона помилася і поїла, за тим, що тримати сякий-такий лад у житті. Так, Маргарита не у всьому цьому винна. Так, вона хвора, і хвороба часом перемагає. Але вперте небажання лікуватися створює забагато потенційних небезпек не лише для неї, а й для її доньок.

У цій книзі взагалі дуже багато йдеться про відповідальність — і її відсутність. І не лише щодо Маргарити, а й щодо її чоловіків — татусів Зірки і Дельфінни. Перший одразу готовий прийняти доньку у своє життя, гостинно розкриваючи обійми і плюючи на бюрократичні умовності. І так само легко готовий від неї відмовитися. Другий не форсує події і намагається робити все по закону. Для доньки він виглядає більш холодним, більш відстороненим. Але цілком очевидно, що він усвідомлює за новонадбане батьківство.

Спершу видавалося, що це буде весела яскрава книга, насичена кумедними історіями і курйозами. Справді, курйозів тут вистачає, але часто крізь сміх пробиваються сльози. У цій книзі багато відчаю і розгубленості. Відчуття, наче земля втікає з-під ніг, у ній межує із відчуттям непотрібності, недосконалості, недолюбленості. «Розмальована мама» — це книга про те, що мама – якою б шаленою вона не була – завжди лишається найкращою для своїх дітей. Але у цього глянцево-позитивного твердження є й зворотна темна сторона. Адже іноді мама, попри всю свою щиру любов, може несвідомо нашкодити дітям. Цей момент – коли розхристаність переходить за безпечні межі — дуже важливо вчасно помітити і зафіксувати. Тоді буде надія на хеппі-енд – як вона є і в книзі Жаклін Вілсон.

У підліткові літературі я дуже ціную чесність, готовність не уникати важких тем і проговорювати вжливі речі. Тож якщо ви шукаєте книгу, яка спонукає задуматися і співпереживати, то сміливо беріться за «Розмальовану маму».